Дуже проста непроста історія

Якраз на Тетянин день, 25 січня, самодіяльний олександрійський театр юного глядача “Апельсин”, яким керує Світлана Мозгова, подарував олександрійцям прем’єру за п’єсою київського драматурга Марії Ладо “Дуже проста історія”.

І дійсно, сюжет цієї вистави банальний: сусідські діти закохуються одне в одного і так гаряче любляться-милуються, що неочікувано зробили дитинку. Перші почуття радості юних коханців змінюються отрезвлінням: а що ж з нами буде, бо хоч і не Монтеккі і Капулетті, але добросусідства давно немає. Батько юнака — асоціальний елемент-пиячка, “виховує” сина один, бо дружина давно померла. А батьки юнки — заможні господарі, які всіма фібрами проти можливого небажаного родичання. І знаходять вихід  — позбутися ще ненародженого немовля.

Хто ж розсудить їх? Хто прокладе місток взаємопорозуміння?І тут до боротьби приступають домашні тварини, які між собою гаряче переживають драму молодих і шукають шлях, щоб врятувати щойно зароджену душу.

І знаєте, їх протидія злу перемогла. Саме так і має бути в дитячих виставах. Але ця вистава далеко не дитяча. Проблема людяності – чи не найактуальніша сьогодні, коли світ потерпає від бездушшя і байдужості. Доля героїв вирішується в звичайному хліву, де мирно співіснують добрий і відданий пес, рожева романтична свинка, нікому не потрібна кляча, (бо господар придбав авто), вагітна корівка, яку люблять всі, та всезнайка і гульона-півень. Їм, за п’єсою, надано високу місію рятівників майбутньої дитинки. І, на подив, дорослий глядач не тільки не протестує проти такого дитячого прийому, але на повному серйозі переживає разом з акторами. Більше того, поява небожителів в образі янголів-охоронців витирає рубіж між комедією і драмою. А все дійство настільки правдиве, здається, перенесено з сусідньої вулиці до зали “Світлополки”: глядач бачить життя без прикрас, де кохають, грають на гармошці, висловлюють роздуми про життя, думають про смерть. Всі разом: люди, тварини, янголи. І вийшла майже біблейська оповідь про духовне очерствіння людей і праведний світ природи, про те, що тварини — ближчі до заповідей Христа, ніж деякі люди.

Хвала Богові, завершення п’єси не співпадає з Шекспіровським: перемагає кохання, народжується дитина, батьки юнки не натішаться онукою, а пиячка перетворився на янгола, завдяки якому і з’явилось це дитя.

Глядачі захоплено сприйняли авторські ходи вистави, завдяки майстерній режисурі і чудовій грі акторів. Здається, дуже проста картинка сільського хліву, а які планетарно-глобальні процеси розкриваються на прикладі двох юних закоханих ! Чомусь віриться, що не було в залі жодного серця, яке б не схвилювала ця незвичайна, але така проста історія. Найвищих слів подяки вартує гра Романа Стеця, Генадія Касьяна, Мілени Лук’яненко, Ганни Мірошніченко, Єгора Ющика, Анастасії Криндач, Лідії Ткаченко, Кості Аушева, Аліни Неживенко, Дениса Боришкевича та юної акторки Ані Кутєпової. До речі, саме режисер Світлана Мозгова на свій роздум ввела цей неперевершений образ, який беззаперечно став прикрасою вистави! Але низький уклін і окрема подяка Світлані за гарну українську мову, (уявляєте: Світлана сама переклала п’єсу на українську!), за інші власні дрібні корективи, які наблизили сюжет до Олександрії, за неперевершені позитивні емоції, яких так бракує нам усім у повсякденні. Віриться, що це саме той режисер, який має творчий потенціал, щоби не тільки підтримувати театральну ауру Олександрії, розпочату ще, може, Гнатом Юрою та корифеями українського театру, естафету котрих вже понад півстоліття впевнено продовжує Юрій Дзбановський. Саме він виховав Світлану Мозгову! І те свято, яке “Апельсин” подарував олександрійським театралам, переконує, що Мельпомена (покровителька театру)  прихильна до нашого міста й викохала йому ще одного креативного режисера, спроможного внести сучасне розуміння  проблем і наш особливий олександрійський шарм. Бравіссімо, “Апельсине”!

Тамара Аноко