Нечувані слова від мера, стиснута пружина виборчої комісії та страх втратити владу

Олександрійська історія із відкликанням депутатів «УКРОПу» попрямувала до свого логічного завершення. Після того, як збори громадян визначились із бажанням відкликати депутатів, були зібрані підписи і відкликання фактично стало реальністю. Завершенням мусить стати оголошення цього офіційно міською виборчою комісією для передачі підписів вищому партійному органу.

Кінець історії

Власне, справа міської виборчої комісії залишається суто технічною – виконати ту місію, яку комісія мусить виконати у відповідності до закону. Варто нагадати процедуру відкликання, яка сьогодні є доволі простою і яку можуть організувати громадяни без особливих зусиль.

Перше – проведення зборів, обрання ініціативної групи і затвердження документів, необхідних для підтримки ідеї відкликання депутатів.

Після цього можна збирати підписи із зазначенням відповідних даних для їх перевірки.

І третій етап – рішення вищого партійного органу. На все потрібно місяці роботи і наполегливість та впевненість. Практика відклику не є унікальною і такий відклик депутатів вже відбувся, наприклад, щодо депутата міської ради у місті Богуславі Юлії Максимчук. Причому партійці наголошували – імперативний мандат потрібен і саме за втрату зв’язку із партією вони і відкликали депутата. В Олександрійській міській раді секретар ради Олена Богоявленська, яка є, до речі, представником цієї ж політичної сили, діє відверто всупереч партійній лінії керівництва і наголошує – депутати, яких відкликають за народною ініціативою – милі і хороші.

Врешті, засідання Олександрійської міської виборчої комісії, де могло бути офіційно оформлено процедуру відкликання депутатів, не вдалось розпочати. Зал проведення засідань був заблокований, а членам комісії відверто перешкоджали проводити засідання члени виконавчого комітету, деякі депутати, що наближені до мера, та Олександрійський міський голова. На підвищених тонах та з розлюченими і злими обличчями і реальними погрозами прибули до зали засідань громадяни, які є «активістами» та постійним електоратом масових заходів у підтримку міського голови та його політичних проектів.

Гвалт, який було піднято у міськраді, змусив голову міської виборчої комісії Олександра Іваня викликати співробітників міського відділу поліції. До того, як прибув поліцейський підрозділ швидкого реагування, міський голова зник із зали засідань, перед цим виголосивши чимало промов із погрозами, обвинувачуючи у тому, що депутатів відкликають, мовляв, за допомогою «руки Кремля» та «обласної влади». При цьому мер сміявся і іронізував тоді, коли згадував АТО та бійців української армії, що взагалі виглядало як приклад відвертого блюзнірства.

Мер, матюкливі слова, червоні обличчя

А потім мер вирішив уточнити свої вимоги за допомогою висловлювань у стилі арго, тобто з використанням образливої, близької до матюків, мови: «Прекратите или иначе мы вас вынесем нахрен отсюдова». Тобто, перекладаючи все це на звичайну людську мову, імовірно це б значило наступне: «Припиніть виконувати свої обов’язки перед державою, бо ми використаємо фізичний примус». Варто сказати, що серед членів комісії були жінки, вчителі, волонтери. Нахабна поведінка мабуть підігрівалась чимось більшим, ніж збуджені нерви, бо вимова промовців була якоюсь трохи плутаною, а обличчя були незвично червоні.

Проте, коли поліцейський почав збирати свідчення у дійових осіб блокування роботи комісії, міського голови у залі засідань, де відбувалась онлайн-трансляція, вже не було. Дивний збіг обставин, чи боягузлива втеча щось означає? Може мер розуміє протиправність своїх дій більше, ніж інші учасники тиску на виборчу комісію?

Після тривалого ґвалту, частина членів комісії залишили залу засідань, відповідно кворуму не стало і засідання фактично не розпочалось.

Прийшли судити чи рядити?

Гвалт і крик, істерики власне нічим не аргументувалися, а більшість з тих, хто прибув до зали засідань, навіть не розуміла чого вони туди прийшли і чомусь вирішили, що тут буде… суд і депутатів хочуть у чомусь звинувачувати. Члену ж комісії, який приймав присягу, докоряли, що він не мав права ставати… депутатом. Схоже на те, що учасники нашвидкуруч організованого силового методу протидії міській виборчій комісії були мало свідомі того, що власне відбувається взагалі. А головні побоювання мера були не щодо депутатів і захисту їх прав, а щодо збереження влади у своїх руках, про що і сам говорив: «Чтобы не было большинства в городском совете, не принимал решения миський голова и создать хаос, а на базе хаоса легче прийти до власти, решили, решили выбить двух депутатов».

Мабуть мер і його поплічники потім і самі дивувались надмірною своєю агресивністю, бо нові агітаційні промови на свою користь вони вже записали окремо і після емоційного блокування роботи комісії.

Що далі?

Яким чином будуть розвиватися події? Зрозуміло, що блокувати роботу виборчої комісії далі буде неможливо. Вона в будь-якому разі мусить зібратись, адже всі члени комісії приймали присягу і вони повинні приймати рішення, якщо вони, звісно, законні. Далі буде справа за найменшим – віддати інформаційне повідомлення до керівного органу партійців. А ті, очевидно, ніяк не дочекаються коли, нарешті, використають імперативний мандат. Тож законодавчо рішення комісії і партії ухвалено буде і жодні істерики їх не зупинять. Інша справа за моральною стороною процесу.

Мер та супротивники відклику апелюють до того, що все, мовляв, несправедливо – депутати хороші, хоча виборці вважають, що це не так. Причому мер наполягає, що ці претензії лунають від нього як «от имени громады» і на це у нього є право: «имею право это говорить». От тут Степан Цапюк помиляється. Такий висновок є результатом простих підрахунків на рівні арифметичних дій.

Довіра до мера: падіння у прірву

Наприкінці 2015 року С.Цапюка обрали міським головою із 45,9% підтримки виборців. Але не варто забувати – у Андрія Коломійцева, який очолює фракцію «Солідарності» у міськраді, було 33,3% або 8483 голоси виборців. Якщо відкинути технічних кандидатів і був би другий тур, куди схилилися б голоси інших виборців наразі невідомо, бо це сумарно 20% і повна та беззаперечна перемога.

Ще більш катастрофічною для мерії є голосування за депутатів міської ради, які мають практично необмежені повноваження аж до відсторонення від влади міського голови. Олександрійці проголосували не за партію, яка однозначно підтримувала мера, а за інші політичні сили, які активно критикували роботу міського голови. «Опозиційний блок» отримав тільки 22,2% підтримки, або 4919 голосів виборців. А куди тоді поділися інші? «Солідарність» – 5069 голосів, об’єднання «Самопоміч» – 3342 голоси, «Батьківщина» – 2959 голосів, Радикальна партія – 2913 голосів, «Сила людей» – 2177 голосів, «УКРОП» – 1720 голосів. Варто додати ще й точку зору прихильників «Свободи» – 974 голоси, партії «Відродження»  – 614 голосів та партії «Наш край» – 465 голосів. Тож, якщо навіть зібрати разом голоси виборців партій, що не ввійшли у коаліцію із мером, то ми маємо більше 55%. Таким чином, мер не має права заявляти про те, що він отримав прихильність всієї чи навіть більшості громади. Навпаки – він політичний банкрут, адже минулого разу, у 2010 році, за політичну силу, яка підтримувала мера на місцевих виборах, проголосувало 60% виборців. А враховуючи сателітів – всі 78%. А тепер – 22%! І це електоральна втрата лише за одну каденцію. Якою буде втрата за наступну? Партія і мер можуть просто не отримати ту кількість голосів, яка б могла розраховувати на якусь помітну роль у житті міста. Тим більше, що незабаром адміністративно-територіальна реформа. Мерія, яка всіма силами пручається об’єднанню міста та району у одну громаду і боїться суттєвого скорочення чиновницького апарату, все одно змушена буде це зробити. Законодавство вже розширене, є купа правових механізмів утворення громад. І залишається тільки одне – бажання громади і законодавча ініціатива. І те і інше – назріває. Бо об’єднані громади отримують значно більше грошей, вони сильніші і мають перспективу. Опинитися в ізоляції навколо сформованих громад, як острівець політичного безумства, Олександрії не личить. Це може призвести тільки до тимчасового політичного рішення не на користь всіх жителів міста і району, а на користь Цапюка, Давиденко і всіх інших менших, дрібніших чиновників.

Страх втратити владу

Чому, спитаєте, мер та його близьке коло так чіпляється за крісло? Відповідь проста. Нещодавно автор рядків мав розмову із однією людиною. Ми принципово дискутували. І наостанок мені була кинута фраза: «А хто мене, крім Цапюка, візьме на роботу?» Ось, виявляється, у чому проблема – у грошах. Дійсно, куди подінуться десятки чиновників, які тільки і вміють відпрацьовувати папірці та вже давно забули, що таке робота з людьми і що таке створювати, а не руйнувати? Адже саме їх, і більше нікого, не стосуватиметься питання зміни влади. Для всіх інших – це буде зміна виконавців, менеджерів у кризовій ситуації. І це дійсно варто спробувати зробити.

Тож відклик депутатів і істерична промова мера та його першої заступниці говорить про одне: коли немає аргументів, беруть на горло. Проте тільки до того часу, поки не охрипне крикун, а розумна людина не зверне увагу на законність і розумність схвалюваного рішення.

До речі, правоохоронці міста за інформацією з міського відділу поліції проводять перевірку по заяві голови виборчої комісії щодо перешкоджання роботи комісії. За такі дії законом передбачена кримінальна відповідальність і досить сувора. Та чи наважаться місцеві правоохоронці розпочати кримінальне провадження проти місцевих очільників, які діяли явно протиправно, погрожували і тиснули на людей, що повинні виконати присягу і служити громаді міста? Чи силові методи ввійдуть у політичну моду і безкарність посадовців перетвориться у звичне явище?